ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА (ВСЕУКРАЇНСЬКА）
НОРМАТИВНА ГРОШОВА ОЦІНКА
ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Чернігівський  природно-сільськогосподарський район (ПСГР-11) знаходиться в західній  частині Чернігівської області. В нього увійшли  частина Чернігівський і Ріпкинський адміністративні райони.

Загальна площа природно-сільськогосподарського району  становить 108,3 тис.га, в тому числі: рілля – 31,1 тис.га, багаторічні насадження – 0,4 тис.га,  сіножаті – 10,7 тис.га, пасовища – 8,2 тис.га.

За тепловими ресурсами та умовами зволоження відноситься до помірно- теплого, добре зволоженого підрайону Чернігівської області (Поліський агрокліматичний район).

Сума температур за період з температурними понад 10º становить 2400-2500º,  за цей період випадає 300-340 мм, і загальна кількість опадів за рік становить 559 мм.

Територія природно-сільськогосподарського району залежно, від геоморфологічного положення та рельєфу з поверхні, вкрита різними породами,  які і служать як  ґрунтоутворюючі породи в цьому районі. Область  з поверхні вкрита воднольодовиковими відкладами, мореною та давньоалювіальними відкладами. Островами  на поверхню виходять лесовидні суглинки і лес.

Природно-сільськогосподарський район розміщений в межах Чернігівського Полісся, який характеризується строкатістю геоморфологічних одиниць.

Воднольодовикові відклади поширені на зандрових просторах, які є продуктом дії текучих вод, утворених під час танення льодовика. Сучасні алювіальні відклади поширені в заплавах річок або їх притоків.

Морена являє собою   продукт діяльності льодовика. Близьке до поверхні  залягання морени глинисто-механічного складу зумовило заболочування території. В даному районі утворилися ґрунти, що належать до таких генетичних груп ґрунтів:

• дерново-підзолисті грунти;
• опідзолені ґрунти;
• лучно-чорноземні грунти;
• лучні та дернові грунти;
• болотні ґрунти та торфовища.

В межах кожної генетичної групи ґрунтові відміни відрізняються між собою   за механічним складом, оглеєнням, засоленням.

Дерново-підзолисті, особливо прихованопідзолисті ґрунти – це найбідніші ґрунти, тому використовуються вони, головним чином, під  лісом.

Слабопідзолисті ґрунти слабозабезпечені органічними і мінеральними поживними речовинами, мають  кислу реакцію ґрунтового розчину, не насичені основами, а в зв'язку з цим мають незадовільні фізико-хімічні властивості. Бідність цих ґрунтів на поживні речовини зумовлюють їх використання під маловимогливі культури. На цих грунтах недоцільно садити  багаторічні плодові насадження.

Оглеєні ґрунти поширені на широких поліських зниженнях і борових терасах.

Опідзолені ґрунти представлені світло-сірими, сірими, темно-сірими опідзоленими та оглеєними відмінами цих ґрунтів. Лучно-чорноземні ґрунти мають обмежені поширення. Розміщені вони на плоских зниженнях  та в западинах терас.

Лучні, лучно-болотні ґрунти розташовані, переважно, в заплавах річок, у замкнутих зниженнях, де підґрунтові води підходять близько до поверхні, внаслідок чого ці ґрунти оглеєні уперехідному горизонті, а іноді і з поверхні.

Болотні та торфово-болотні ґрунти - ця група поєднує в собі ґрунти надмірного зволоження. Формування болотних ґрунтів проходило за участю болотної рослинності, яка відмираючи створила на поверхні грунту шар торфу.

Після осушення їх можна використовувати для вирощування польових і кормових культур.

Дернові ґрунти поширені з заплавах річки Десна у неглибоких, але широких міжвододільних зниженнях. Ці ґрунти оглеєні і проявляється у вигляді сизого забарвлення, іржавих та вохристих плям, залізо-марганцевих конкрецій. Дернові ґрунти безструктурні, легкого механічного складу, відносно невисокої природної родючості.

Особливо цінні  агровиробничі групи ґрунтів в цьому природно-сільськогосподарському районі (агрогрупи 9г, 179г). Перезволожені ґрунти у сільськогосподарському виробництві рекомендується використовувати лише при умові осушеня.