Назва сільськогосподарських угідь | Бал бонітету | Капіталізований рентний дохід, грн |
---|---|---|
Piлля (перелоги) | 27 | 19532.54 |
Багаторічні насадження | 28 | 39923.89 |
Сіножаті | 33 | 7971.74 |
Пасовища | 27 | 5258.51 |
Чернігівський природно-сільськогосподарський район (ПСГР-11) знаходиться в західній частині Чернігівської області. В нього увійшли частина Чернігівський і Ріпкинський адміністративні райони.
Загальна площа природно-сільськогосподарського району становить 108,3 тис.га, в тому числі: рілля – 31,1 тис.га, багаторічні насадження – 0,4 тис.га, сіножаті – 10,7 тис.га, пасовища – 8,2 тис.га.
За тепловими ресурсами та умовами зволоження відноситься до помірно- теплого, добре зволоженого підрайону Чернігівської області (Поліський агрокліматичний район).
Сума температур за період з температурними понад 10º становить 2400-2500º, за цей період випадає 300-340 мм, і загальна кількість опадів за рік становить 559 мм.
Територія природно-сільськогосподарського району залежно, від геоморфологічного положення та рельєфу з поверхні, вкрита різними породами, які і служать як ґрунтоутворюючі породи в цьому районі. Область з поверхні вкрита воднольодовиковими відкладами, мореною та давньоалювіальними відкладами. Островами на поверхню виходять лесовидні суглинки і лес.
Природно-сільськогосподарський район розміщений в межах Чернігівського Полісся, який характеризується строкатістю геоморфологічних одиниць.
Воднольодовикові відклади поширені на зандрових просторах, які є продуктом дії текучих вод, утворених під час танення льодовика. Сучасні алювіальні відклади поширені в заплавах річок або їх притоків.
Морена являє собою продукт діяльності льодовика. Близьке до поверхні залягання морени глинисто-механічного складу зумовило заболочування території. В даному районі утворилися ґрунти, що належать до таких генетичних груп ґрунтів:
В межах кожної генетичної групи ґрунтові відміни відрізняються між собою за механічним складом, оглеєнням, засоленням.
Дерново-підзолисті, особливо прихованопідзолисті ґрунти – це найбідніші ґрунти, тому використовуються вони, головним чином, під лісом.
Слабопідзолисті ґрунти слабозабезпечені органічними і мінеральними поживними речовинами, мають кислу реакцію ґрунтового розчину, не насичені основами, а в зв'язку з цим мають незадовільні фізико-хімічні властивості. Бідність цих ґрунтів на поживні речовини зумовлюють їх використання під маловимогливі культури. На цих грунтах недоцільно садити багаторічні плодові насадження.
Оглеєні ґрунти поширені на широких поліських зниженнях і борових терасах.
Опідзолені ґрунти представлені світло-сірими, сірими, темно-сірими опідзоленими та оглеєними відмінами цих ґрунтів. Лучно-чорноземні ґрунти мають обмежені поширення. Розміщені вони на плоских зниженнях та в западинах терас.
Лучні, лучно-болотні ґрунти розташовані, переважно, в заплавах річок, у замкнутих зниженнях, де підґрунтові води підходять близько до поверхні, внаслідок чого ці ґрунти оглеєні уперехідному горизонті, а іноді і з поверхні.
Болотні та торфово-болотні ґрунти - ця група поєднує в собі ґрунти надмірного зволоження. Формування болотних ґрунтів проходило за участю болотної рослинності, яка відмираючи створила на поверхні грунту шар торфу.
Після осушення їх можна використовувати для вирощування польових і кормових культур.
Дернові ґрунти поширені з заплавах річки Десна у неглибоких, але широких міжвододільних зниженнях. Ці ґрунти оглеєні і проявляється у вигляді сизого забарвлення, іржавих та вохристих плям, залізо-марганцевих конкрецій. Дернові ґрунти безструктурні, легкого механічного складу, відносно невисокої природної родючості.
Особливо цінні агровиробничі групи ґрунтів в цьому природно-сільськогосподарському районі (агрогрупи 9г, 179г). Перезволожені ґрунти у сільськогосподарському виробництві рекомендується використовувати лише при умові осушеня.