ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА (ВСЕУКРАЇНСЬКА)
НОРМАТИВНА ГРОШОВА ОЦІНКА
ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

(портал працює в дослідному режимі)

Бобровицький природно-сільськогосподарський район (0203097408)

Назва сільськогосподарських угідь Бал бонітету Капіталізований рентний дохід, грн
Piлля (перелоги) 39 28213.66
Багаторічні насадження 38 54182.43
Сіножаті 31 7488.6
Пасовища 25 4868.99
Розподіл агрогруп по с/г району

Бобровицький природно-сільськогосподарський район (ПСГР-08) знаходиться в південній  частині Чернігівської області. В нього увійшли  Ніжинський, Носівський, Прилуцький, Бобровицький, Ічнянський адміністративні  райони.

Загальна площа природно-сільськогосподарського району  становить 237,0 тис.га, в тому числі: рілля – 154,3 тис.га, багаторічні насадження – 1,7 тис.га, сіножаті – 11,2 тис.га, пасовища – 17,6 тис.га.

За тепловими ресурсами та умовами зволоження відноситься до помірно- теплого, середньозволоженого підрайону Чернігівської області (Лісостеповий агрокліматичний район).

Сума температур за період з температурними понад 10º становить 2500-2650º,  за цей період випадає 290-320 мм, і загальна кількість опадів за рік становить 555 мм.

Територія природно-сільськогосподарського району, залежно від геоморфологічного положення та рельєфу, на поверхні вкрита лесовидними  ґрунтоутворюючими породами.

Природно-сільськогосподарський район розміщений в межах Лівобережної і Придніпровської  рівнини, який характеризується строкатістю геоморфологічних одиниць.

Грунтоутворюючими породами в районі є леси і лесовидні суглинки.

Західна частина Лісостепу району лежить на давній терасі р. Дніпро. Поверхня її  слаборозчленована, яри і балки зустрічаються рідко. Одноманітність рівнинного рельєфу порушується слабкими ерозійними процесами.

Центральна частина розміщена на деснянських терасах, являє собою перехідну зону між Поліссям і Лісостепом.

На заході району численні болота, що живлять цілу мережу дрібних лівих приток річки Десни і частково правих приток ріки Остра. Велика кількість боліт території низинного заболоченого вигляду.

В даному районі 08 природно-сільськогосподарському районі утворилися ґрунти, що належать до таких генетичних груп ґрунтів:

  • дерново-підзолисті грунти;
  • опідзолені ґрунти;
  • чорноземи;
  • лучно-чорноземні грунти;
  • лучні та дернові грунти;
  • болотні ґрунти та торфовища.

В межах кожної генетичної групи ґрунтові відміни відрізняються між собою   за механічним складом, оглеєнням, засоленням.

Дерново-підзолисті, особливо прихованопідзолисті ґрунти – це найбідніші ґрунти, тому використовуються вони, головним чином, під  лісом.

Слабопідзолисті ґрунти слабозабезпечені органічними і мінеральними поживними речовинами, мають  кислу реакцію ґрунтового розчину, не насичені основами і в зв'язку з цим мають незадовільні фізико-хімічні властивості. Бідність цих ґрунтів на поживні речовини зумовлюють їх використання під маловимогливі культури. На цих грунтах недоцільно садити  багаторічні плодові насадження.

Оглеєні ґрунти поширені в  зниженнях і борових терасах.

Опідзолені ґрунти представлені світло-сірими, сірими, темно-сірими опідзоленими та оглеєними відмінами цих ґрунтів. Зустрічаються в межах  лесових островів, де ґрунтотворними породами служать карбонатні лесовидні відклади.

Чорноземи займають значну територію плато і давні тераси. Сформувалися вони на лесових породах і мають переважно легкосуглинковий механічний склад. Карбонатність  ґрунтоутворюючих порід, степова рослинність, порівняно вологий клімат були основними умовами формування ґрунтів цього типу.

Чорноземи району залежно від вмісту гумусу поділяються на слабогумусовані з вмістом гумусу у верхньому горизонті до 3% і малогумусні з вмістом гумусу від 3 до 5,5%.

За глибиною гумусового горизонту виділені чорноземи неглибокі  і чорноземи глибокі.

Чорноземи району придатні для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур. Це найбільш родючі ґрунти даного природно-сільськогосподарського району.

Лучно-чорноземні ґрунти мають обмежені поширення. Розміщені вони на плоских зниженнях  та в западинах терас.

Лучні, лучно-болотні ґрунти розташовані, переважно, в заплавах річок, у замкнутих зниженнях, де підґрунтові води підходять близько до поверхні, внаслідок чого ці ґрунти оглеєні уперехідному горизонті, а іноді і з поверхні.

Болотні та торфово-болотні ґрунти - ця група поєднує в собі ґрунти надмірного зволоження. Формування болотних ґрунтів проходило за участю болотної рослинності, яка відмираючи створила на поверхні грунту шар торфу. Після осушення їх можна використовувати для вирощування польових і кормових культур.

Дернові ґрунти поширені з заплавах річки Остра у неглибоких, але широких міжвододільних зниженнях. Ці ґрунти оглеєні і проявляється у вигляді сизого забарвлення, іржавих та вохристих плям, залізо-марганцевих конкрецій. Дернові ґрунти безструктурні, легкого механічного складу, відносно невисокої природної родючості.

Особливо цінні  агровиробничі групи ґрунтів в цьому природно-сільськогосподарському районі (агрогрупи 53д, 121д). Перезволожені ґрунти у сільськогосподарському виробництві рекомендується використовувати лише при умові осушеня.